середа, 12 травня 2021 р.

 Прозаїк світового рівня



150 років від дня народження

"Се правдивий артист із Божої ласки, яким уже нині можемо повеличатися перед світом"
І. Франко


Народився в селі Русів в сім’ї заможного селянина. Батьки грошей на освіту сина не шкодували. Навчався у Русівській початковій школі (з 1878), Снятинській міській школі (з 1880), потім у польських гімназіях у Коломиї (з 1883 року) та Дрогобичі (з 1891). Там зазнав чимало знущань і принижень.

1890-1892 був виключений з гімназії у Коломиї «за політику». Сьомий і восьмий клас закінчує у Дрогобичі, де знайомиться з І.Франком.

Навчався на медичному факультеті Ягеллонського університету в Кракові.
В 1904 році одружується з Ольгою Гаморак, живе з дружиною і синами у с. Стецеві, через 10 років дружина помирає.
Формування світогляду майбутнього письменника проходило поза стінами гімназії, бо, як згадує він в автобіографії, «гімназія, крім формального навчання і ворожого відношення до нас, українців-студентів, нічого нам не давала.»
Першим друкованим художнім твором Стефаника була новела "Виводини з села", що з'явилася 24 жовтня 1897 року в чернівецькій газеті "Праця". Останні свої твори продиктував 1933 року.
Його творчість - явище унікальне, і це відразу завважили сучасники . Більшість своїх сюжетів він брав із важкого життя простих людей. Максим Горький дивувався з того, "як коротко, сильно і страшно пише ця людина".
В 1908 році селяни обирають його послом від радикальної партії до австрійського парламенту; 10 років перебуває у Відні, захищаючи селян.
Перша світова війна повернула письменника до творчості. Пише антивоєнні новели про родинні драми породжені війною. ("Вона - земля", "Гріх", "Пістунка", "Сини".)
Письменник гаряче підтримав боротьбу за державну незалежність України. Друкує часто свої твори в видавництвах радянського Харкова та Києва. А уряд УРСР навіть призначив йому довічну стипендію у 1928 році.
Письменник тяжко хворіє, в 1930 році переніс частковий параліч. Здоров’я погіршується, трапляються часті серцеві напади, потім долучається ще запалення легенів. 1936 року Василь Стефаник помирає, його поховано в рідному селі.

Розвиток трагічних подій в Радянській країні переконало письменника в тому, що більшовицько-сталінський тоталітарний режим ворожий народові, несе йому горе і страждання. Одержувати пенсію останній раз їздив Стефаник до Львова разом зі своїм сином Кирилом. Прийняв письменника консул, пожалівся, що польські газети розпочали поширювати інформацію голод в Україні. Попросив, щоб Стефаник написав спростування. Але Стефаник відмовився. В той момент у нього в квартирі ночувало два перебіжчика з України, вони йому розповіли, що дійсно в Україні зараз страшенний голод. Консул розгнівався і пригрозив, що Стефаника позбавлять пенсії. Відтоді письменник був позбавлений персональної пенсії.

Довідавшись, що уряд УРСР позбавив митця пенсії, митрополит А.Шептицький назначив йому точно таку ж пенсію. Стефаник попросив касира, щоб той видав йому назначену суму дрібними монетами. Касир це зробив. З великою торбою копійок письменник прийшов і роздав всю свою пенсію, до єдиного гроша, бідним і просив помолитися за упокій душ жертв голодомору на Україні 1933 року…

          Дотепер  новели Василя Стефаника  перекладені на десятки мов різних народів світу, й інтерес до його творчості залишається напрочуд високим. Вони внесені до шкільної програми. Його біль, його туга не можуть донині залишити байдужим жодного вдумливого й небайдужого читача. 

               У кожного свій шлях до Стефаника - треба лише зважитися стати на цей шлях.



                 Запрошуємо до читання!


Немає коментарів:

Дописати коментар

Популярні публікації