8 січня 140 років від дня народження Степана Васильовича Васильченка - класика української літератури.
(1879 - 1932)
 |
"Життя не жартувало зі мною і доводилося часом про літературні справи забувати. А там тільки хвилина супокою"
С. Васильченко
Степан Васильович Васильченко (справжнє прізвище — Панасенко) народився 8 січня 1879 в м. Ічня на Чернігівщині в сім’ї селянина-шевця.
Навчався 1888–1893 в Ічнянській початковій школі. Два роки готувався до вступу в учительську семінарію. 1895 вступив до Коростишівської учительської семінарії. Закінчивши навчання 1898 вчителює на Київщині та Полтавщині до 1904 року і в цей час вів щоденник «Записки вчителя».
19 грудня 1903 (1 січня 1904) уперше надрукував оповідання «Не устоял (Из жизни народного учителя)» в «Киевской газете».
1904 вступив до Глухівського учительського інституту, але через рік покидає навчання і їде вчителювати на Донбас.
1906 заарештовано за участь у робітничих страйках. 1908 хворого на тиф Васильченка звільнили, але заборонили учителювати. Повертається до Ічні, заробляє на життя приватними уроками. 1910–1914 — завідувач відділу театральної хроніки газети «Рада».
У 1910 виходять твори — «Мужицька арихметика», «Вечеря», «У панів», «На чужину», «Циганка» та ін., пройняті любов’ю до людини праці, утвердженням віри в перемогу справедливості.
Під час Першої світової війни мобілізовано до армії, був (до Лютневої революції 1917) командиром саперної роти на Західному фронті.
Тоді побачили світ перші збірки новел «Ескізи» (1911), «Оповідання» (1915).
Жахи війни знаходять відображення в «Окопному щоденнику», оповіданнях «На золотому лоні», «Під святий гомін», «Отруйна квітка», «Чорні маки» та ін.
1919 жив у Кам’янці-Подільському, де на замовлення Симона Петлюри написав оповідання «Про жидка Марчика, бідного кравчика». Тут написав також сатиричний твір «Про козака Ося і москаля Ася».
1920 подорожував із хоровою капелою «Думка» по містах і селах Лівобережної України. 1921 працював у Києві вихователем і завідувачем дитячого будинку, 1921–1928 — вчителем школи імені Івана Франка.
Багато працює Васильченко і над творами з минулого життя («Талант», «Віконце», «Осінні новели» та ін.). Показовим у цьому плані є цикл «Осінні новели», який Васильченко писав, починаючи з 1923, майже 10 років. Одна з художньо найдовершеніших новел циклу — «Мати» («Чайка»).
В останні роки життя звернувся до образу Т. Г. Шевченка. Він хотів написати повість "Широкий шлях" - велике полотно із п'яти частин про генія українського народу, але встиг написати тільки першу - "В бур'янах",яка стала одним з найкращих художніх творів про дитинство Шевченка.
Васильченко написав драматичні твори («Минають дні», «Кармелюк» та ін.), кіносценарії за фольклорними мотивами, фейлетони, цикл новел «Крилаті слова», переклади творів російських письменників Гоголя, Лєскова, Короленка, Серафимовича.
Помер 11 серпня 1932 року від хвороби серця.
Навчався 1888–1893 в Ічнянській початковій школі. Два роки готувався до вступу в учительську семінарію. 1895 вступив до Коростишівської учительської семінарії. Закінчивши навчання 1898 вчителює на Київщині та Полтавщині до 1904 року і в цей час вів щоденник «Записки вчителя».
19 грудня 1903 (1 січня 1904) уперше надрукував оповідання «Не устоял (Из жизни народного учителя)» в «Киевской газете».
1904 вступив до Глухівського учительського інституту, але через рік покидає навчання і їде вчителювати на Донбас.
1906 заарештовано за участь у робітничих страйках. 1908 хворого на тиф Васильченка звільнили, але заборонили учителювати. Повертається до Ічні, заробляє на життя приватними уроками. 1910–1914 — завідувач відділу театральної хроніки газети «Рада».
У 1910 виходять твори — «Мужицька арихметика», «Вечеря», «У панів», «На чужину», «Циганка» та ін., пройняті любов’ю до людини праці, утвердженням віри в перемогу справедливості.
Під час Першої світової війни мобілізовано до армії, був (до Лютневої революції 1917) командиром саперної роти на Західному фронті.
Тоді побачили світ перші збірки новел «Ескізи» (1911), «Оповідання» (1915).
Жахи війни знаходять відображення в «Окопному щоденнику», оповіданнях «На золотому лоні», «Під святий гомін», «Отруйна квітка», «Чорні маки» та ін.
1919 жив у Кам’янці-Подільському, де на замовлення Симона Петлюри написав оповідання «Про жидка Марчика, бідного кравчика». Тут написав також сатиричний твір «Про козака Ося і москаля Ася».
1920 подорожував із хоровою капелою «Думка» по містах і селах Лівобережної України. 1921 працював у Києві вихователем і завідувачем дитячого будинку, 1921–1928 — вчителем школи імені Івана Франка.
Багато працює Васильченко і над творами з минулого життя («Талант», «Віконце», «Осінні новели» та ін.). Показовим у цьому плані є цикл «Осінні новели», який Васильченко писав, починаючи з 1923, майже 10 років. Одна з художньо найдовершеніших новел циклу — «Мати» («Чайка»).
В останні роки життя звернувся до образу Т. Г. Шевченка. Він хотів написати повість "Широкий шлях" - велике полотно із п'яти частин про генія українського народу, але встиг написати тільки першу - "В бур'янах",яка стала одним з найкращих художніх творів про дитинство Шевченка.
Васильченко написав драматичні твори («Минають дні», «Кармелюк» та ін.), кіносценарії за фольклорними мотивами, фейлетони, цикл новел «Крилаті слова», переклади творів російських письменників Гоголя, Лєскова, Короленка, Серафимовича.
Помер 11 серпня 1932 року від хвороби серця.
Виставка-портрет "З глибини життя Степана Васильченка", яку ми організували в нашій бібліотеці до 140-річчя письменника познайомить вас з творчістю і життям цього щирого сина України, вияскравить тонкі барви його розкішної мови.
Немає коментарів:
Дописати коментар