"Людей і правду він любив"
27 січня 180 років від дня народження автора Національного Гімну України Павла Чубинського
Я сіяв те, що Бог послав"
П. Чубинський
Павло Платонович Чубинський — український етнолог, фольклорист, поет, автор слів Гімну України.
Народився 15 (27) січня 1839 року на хуторі поблизу Борисполя в небагатій дворянській сім’ї. Після закінчення Другої київської гімназії вступає на юридичний факультет Петербурзького університету. У студентські роки брав участь у діяльності петербурзької української громади.
Був автором журналу «Основа», де познайомився з Т. Шевченком, М. Костомаровим. Після мітингу проти розправи над учасниками варшавської маніфестації Чубинського виключають з університету, і він деякий час живе на Чернігівщині, у селі Ропша.
1861 року захищає в Петербурзі дисертацію і здобуває науковий ступінь кандидата правознавства. Повернувшись в Україну, впродовж 1861–1862 років пише статті для «Основи», співпрацює з «Черниговским листком» та з «Киевскими губернскими ведомостями». У цей час намагається відкрити безкоштовну сільську школу в Борисполі, але не добився дозволу влади.
1862 року в Києві кілька українофільських гуртків об’єдналися в Громаду, проти них було заведено кримінальну справу.
Був автором журналу «Основа», де познайомився з Т. Шевченком, М. Костомаровим. Після мітингу проти розправи над учасниками варшавської маніфестації Чубинського виключають з університету, і він деякий час живе на Чернігівщині, у селі Ропша.
1861 року захищає в Петербурзі дисертацію і здобуває науковий ступінь кандидата правознавства. Повернувшись в Україну, впродовж 1861–1862 років пише статті для «Основи», співпрацює з «Черниговским листком» та з «Киевскими губернскими ведомостями». У цей час намагається відкрити безкоштовну сільську школу в Борисполі, але не добився дозволу влади.
1862 року в Києві кілька українофільських гуртків об’єдналися в Громаду, проти них було заведено кримінальну справу.
Тієї осені 1862 року Павло Чубинський пише вірш «Ще не вмерла Україна», що став національним гімном українського народу.
Після прийняття Валуєвського циркуляра 1863 року потрапив під негласний нагляд. Був висланий на поселення в Архангельську губернію. Перебуваючи на засланні взяв участь в історико-статистичному вивченні краю. Завдяки особистим якостям займав різноманітні посади в губернських статистичних комітетах (працює слідчим, секретарем статистичного комітету, редактором губернської газети, чиновником з особливих доручень при губернаторі). Очолював експедицію з вивчення Печорського краю і Заполярного Уралу. За його ініціативою була відправлена експедиція навіть на Нову Землю. За наукову роботу Російська академія наук нагородила П. Чубинського золотою медаллю, другу золоту медаль він одержав 1875 р. від Міжнародного конгресу в Парижі.
У 1869 р. дістає дозвіл про повернення до України й очолює етнографічно-статистичну експедицію Російського географічного товариства в Південно-Західному краї. 1873–1875 — секретар (1875–1876 — заступник голови) Південно-Західного відділу Російського географічного товариства. У 1876 р. Чубинського було вислано з Києва. За допомогою президії Російського географічного товариства він дістає дозвіл проживати в Петербурзі. У 1879 р. Чубинський пішов у відставку, тяжко захворів, і до кінця життя був прикутий до ліжка. Помер 17 січня 1884 р. в рідному селі. За радянських часів ім'я його замовчувалось..
У 1869 р. дістає дозвіл про повернення до України й очолює етнографічно-статистичну експедицію Російського географічного товариства в Південно-Західному краї. 1873–1875 — секретар (1875–1876 — заступник голови) Південно-Західного відділу Російського географічного товариства. У 1876 р. Чубинського було вислано з Києва. За допомогою президії Російського географічного товариства він дістає дозвіл проживати в Петербурзі. У 1879 р. Чубинський пішов у відставку, тяжко захворів, і до кінця життя був прикутий до ліжка. Помер 17 січня 1884 р. в рідному селі. За радянських часів ім'я його замовчувалось..
Не стало невтомного науковця й відданого патріота України. Та лишилася його спадщина, його огненне слово, його пісня, що живить серця українців.
Співаєм: " Ще не вмерла Україна", -
І завмираємо в святому вшануванні.
Яка ж в цій пісні є магічна сила,
Що піднімає зали в хвилюванні!
Із нею ми будуєм Україну,
Черпаємо наснагу ще з колиски.
Будь славен, невмирущий Батько Гімну,
Тарасів побратим - Павло Чубинський!
Н. Ігнатенко
Немає коментарів:
Дописати коментар