Бій за майбутнє України

101 рік виповнилося з трагічної та водночас героїчної події в історії української державності - битви під  станцією Крути.

Тоді декілька сотень українських студентів стали останнім рубежем захисту Києва від більшовицьких військ. І нехай ця битва не стала переможною для українських військ, але подвиг молоді залишається живим до сьогодні. Ці юнаки пішли в безсмертя, показавши приклад мужності, відданості і незборимості духу.

До цієї дати в нас було організовано книжкову виставку "Пам'яті героїв Крут" та проведено історико-патріотичний екскурс "Згадаймо юність, що згоріла в Крутах". 

Бій за майбутнє України триває...

Зима. Студінь. Снігів тороси.

На них - червона пінь.

Спинив похід орди матросів

Палких сердець курінь.

А ворог сік...Вістки скорботні
Пливли, казали всім:
На смертний бій ішло три сотні,
З трьохсот - вціліло сім...

А вітер їх довкруг рік-річно

Збира у пишний жмут,

Плете з квіток легенду вічну

Про чин героїв Крут.

М. Вересень

"Людей і правду він любив"

27 січня 180 років від дня народження  автора Національного Гімну України  Павла Чубинського

"Я в світі щиро працював, 
Я сіяв те, що Бог послав"
         П. Чубинський

Павло Платонович Чубинський — український етнолог, фольклорист, поет, автор слів Гімну України.

              Народився 15 (27) січня 1839 року на хуторі поблизу Борисполя в небагатій дворянській сім’ї. Після закінчення Другої київської гімназії вступає на юридичний факультет Петербурзького університету. У студентські роки брав участь у діяльності петербурзької української громади. 
Був автором журналу «Основа», де познайомився з Т. Шевченком, М. Костомаровим. Після мітингу проти розправи над учасниками варшавської маніфестації Чубинського виключають з університету, і він деякий час живе на Чернігівщині, у селі Ропша. 
1861 року захищає в Петербурзі дисертацію і здобуває науковий ступінь кандидата правознавства. Повернувшись в Україну, впродовж 1861–1862 років пише статті для «Основи», співпрацює з «Черниговским листком» та з «Киевскими губернскими ведомостями». У цей час намагається відкрити безкоштовну сільську школу в Борисполі, але не добився дозволу влади. 
 1862 року в Києві кілька українофільських гуртків об’єдналися в Громаду, проти них було заведено кримінальну справу.

           Тієї осені 1862 року Павло Чубинський пише вірш «Ще не вмерла Україна», що став національним гімном українського народу.

 Після прийняття Валуєвського циркуляра 1863 року потрапив під негласний нагляд. Був висланий на поселення в Архангельську губернію. Перебуваючи на засланні взяв участь в історико-статистичному вивченні краю. Завдяки особистим якостям займав різноманітні посади в губернських статистичних комітетах (працює слідчим, секретарем статистичного комітету, редактором губернської газети, чиновником з особливих доручень при губернаторі). Очолював експедицію з вивчення Печорського краю і Заполярного Уралу. За його ініціативою була відправлена експедиція навіть на Нову Землю. За наукову роботу Російська академія наук нагородила П. Чубинського золотою медаллю, другу золоту медаль він одержав 1875 р. від Міжнародного конгресу в Парижі.
У 1869 р. дістає дозвіл про повернення до України й очолює етнографічно-статистичну експедицію Російського географічного товариства в Південно-Західному краї. 1873–1875 — секретар (1875–1876 — заступник голови) Південно-Західного відділу Російського географічного товариства. У 1876 р. Чубинського було вислано з Києва. За допомогою президії Російського географічного товариства він дістає дозвіл проживати в Петербурзі. У 1879 р. Чубинський пішов у відставку, тяжко захворів, і до кінця життя був прикутий до ліжка. Помер 17 січня 1884 р. в рідному селі. За радянських часів ім'я його замовчувалось..

Не стало невтомного науковця й відданого патріота України. Та лишилася його спадщина, його огненне слово, його пісня, що живить серця українців.

Співаєм: " Ще не вмерла Україна", -

І завмираємо в святому вшануванні.

Яка ж в цій пісні є магічна сила,

Що піднімає зали в хвилюванні!

Із нею ми будуєм Україну,

Черпаємо наснагу ще з колиски.

Будь славен, невмирущий Батько Гімну,

Тарасів побратим - Павло Чубинський!

                                                                     Н. Ігнатенко

Вийшли люди на майдан Софії,

Де колись лунала княжа слава

Хтось сказав: "Сповнились ваші мрії!

Україна вільна вже держава!"

Хтось сказав і всі почули люди,

З Києва, аж по самі Карпати:

Україна є, була і буде!

Вже її нікому не здолати!

Український народ 22 січня святкує День Соборності України.

Це свято нагадує нам, особливо підростаючому поколінню, що Україна не розділена, що немає окремої Східної і Західної України, що ми єдина держава і ми - єдиний народ! Про це йшлося на годині історичної правди "Єдина по обидва береги Дніпра", яку ми провели з четверокласниками в 73-й школі.

Діти декламували патріотичні вірші, співали пісні,переглянули відеопризентацію "Моя Україна", радо прийняли участь у народознавчій  вікторині "Українознавці",мріяли, якою хочуть бачити нашу Батьківщину в майбутньому. 
Єднаймося!

 Книгою призначена зустріч

     Сьогодні в нашій книжковій оселі - веселі дуелі. Це святковий квест "Чудеса в Різдво". Де ми познайомили наших читачів з різдвяними традиціями наших предків і заворожуючими святочними гаданнями.

Було пізнавально і весело. Особливо сподобалась піратка, що "заблукала" в книжковому морі й потрапила не в свою книгу.

Канікули закінчились, але КНИГИ і ми чекаємо вас у бібліотеці!

8 січня 140 років від дня народження Степана Васильовича Васильченка - класика української літератури.

(1879 - 1932)

"Життя не жартувало зі мною і доводилося часом про літературні справи забувати. А там тільки хвилина супокою"

         С. Васильченко

       Степан Васильович Васильченко (справжнє прізвище — Панасенко) народився 8 січня 1879 в м. Ічня на Чернігівщині в сім’ї селянина-шевця. 
        Навчався 1888–1893 в Ічнянській початковій школі. Два роки готувався до вступу в учительську семінарію. 1895 вступив до Коростишівської учительської семінарії. Закінчивши навчання 1898 вчителює на Київщині та Полтавщині до 1904 року і  в цей час вів щоденник «Записки вчителя».
        19 грудня 1903 (1 січня 1904) уперше надрукував оповідання «Не устоял (Из жизни народного учителя)» в «Киевской газете». 
     1904 вступив до Глухівського учительського інституту, але через рік покидає навчання і їде вчителювати на Донбас. 
    1906 заарештовано за участь у робітничих страйках. 1908 хворого на тиф Васильченка звільнили, але заборонили учителювати. Повертається до Ічні, заробляє на життя приватними уроками. 1910–1914 — завідувач відділу театральної хроніки газети «Рада».   
        У 1910 виходять твори — «Мужицька арихметика», «Вечеря», «У панів», «На чужину», «Циганка» та ін., пройняті любов’ю до людини праці, утвердженням віри в перемогу справедливості.
       Під час Першої світової війни мобілізовано до армії, був (до Лютневої революції 1917) командиром саперної роти на Західному фронті. 
     Тоді побачили світ перші збірки новел «Ескізи» (1911), «Оповідання» (1915).
     Жахи війни  знаходять відображення в «Окопному щоденнику», оповіданнях «На золотому лоні», «Під святий гомін», «Отруйна квітка», «Чорні маки» та ін. 
    1919 жив у Кам’янці-Подільському, де на замовлення Симона Петлюри написав оповідання «Про жидка Марчика, бідного кравчика». Тут написав також сатиричний твір «Про козака Ося і москаля Ася». 
     1920 подорожував із хоровою капелою «Думка» по містах і селах Лівобережної України. 1921 працював у Києві вихователем і завідувачем дитячого будинку, 1921–1928 — вчителем школи імені Івана Франка.
      Багато працює Васильченко  і над творами з минулого життя («Талант», «Віконце», «Осінні новели» та ін.). Показовим у цьому плані є цикл «Осінні новели», який Васильченко писав, починаючи з 1923, майже 10 років. Одна з художньо найдовершеніших новел циклу — «Мати» («Чайка»).
              В останні роки життя  звернувся до образу Т. Г. Шевченка. Він хотів написати повість "Широкий шлях" - велике полотно із п'яти частин про генія українського народу, але встиг написати тільки першу - "В бур'янах",яка стала одним з найкращих художніх творів про дитинство Шевченка.
      Васильченко написав драматичні твори («Минають дні», «Кармелюк» та ін.), кіносценарії за фольклорними мотивами, фейлетони, цикл новел «Крилаті слова», переклади творів російських письменників Гоголя, Лєскова, Короленка, Серафимовича.
     Помер 11 серпня 1932 року від хвороби серця.

Виставка-портрет "З глибини життя Степана Васильченка", яку ми організували  в нашій бібліотеці до 140-річчя письменника  познайомить вас з  творчістю і життям  цього щирого сина України, вияскравить тонкі барви його розкішної мови.

Зачарувала все зима...

Зима - чарівниця: все навколо переливається, блищить, іскриться. Зачаровані дерева у білосніжному інеї, таємничі кучугури вкрили поля і дороги...

Краса зимової природи надихає поетів і письменників. За допомогою слова вони вміють яскраво й точно передати нам цю красу. Отже, коли на вулиці віхола і мороз, у нас в бібліотеці затишно й тепло. І багато цікавих книжечок про зиму, зимові розваги, та всілякі цікавинки.

А сьогодні наші читачі побували в "Сніговому царстві, Морозовому государстві", де їх чекали різні казкові дива. Їм сподобалось!

Ой летять, летять сніжинки              

На будинки, на ялинки,
На дороги, на поля.
Біла, біла вся земля.
 Сніг лапатий, сніговий, 
Землю-матінку накрий!
    А. Бабенко

Вітаємо всіх наших читачів з Новим  роком!!!

Новий рік - чудове свято

Побажань у нас багато:

З роком Новим, щастям новим,

Всім бажаєм буть здоровим.

Не сумувати, не хворіти,
 Розумнішати й міцніти!
Щоб жили ви всі у мирі
і красиві, і щасливі,
Вчитись тільки на "відмінно"
В Новім році неодмінно!