вівторок, 29 листопада 2016 р.

        Ти кажеш, не було голодомору
І не було голодного села?
         А бачив ти в селі пусту комору,
   З якої зерна вимели до тла?

1932-1933 роки найчорніші в історії України. В світі не зафіксовано голоду, подібного тому, що випав на долю нашого народу. Як сталося, що без стихій, без засухи, без війни все те могло сподіятися на нашій хліборобній Україні, яка ще нещодавно була житницею Європи?
Нині ми знаємо, що то було. Це був не голод, а штучно зорганізований, свідомо спрямований на вигублення українського народу – голодомор. Це була людоморська війна проти цілого народу, такого працьовитого, мирного і цілком безневинного.
То був масовий сталінський геноцид проти народу такого ненависного диктатурі, якій всюди вчувався прихований опір.
Дніпропетровщина під час Голодомору зазнала найбільших втрат. Жахлива цифра зареєстрованих в Україні смертей від голоду припадає саме на нашу область.
Український народ шанує День пам'яті жертв Голодомору, як дату великої скорботи.
Урок-реквієм «Сльоза омиває душу» в пам'ять жертв Голодомору відбувся в нашій бібліотеці 29 листопада. Діти почули про кричащі  події тих часів, читали вірші.
Слухали внучку померлого від голоду діда. Запалили свічку пам'ті і хвилиною мовчання вшанували жертви сталінського голодомору.

Це наша історія, і ми повинні знати і пам'ятати її.

Хай для всіх людей доброї волі ця хвилина скорботи стане актом поминання і перестороги. Хай подібне не повториться ніколи.

понеділок, 28 листопада 2016 р.


 

Хліб – усьому голова,
Так в народі кажуть.
Хліб – це мир, любов, життя,
Хліб – це наша радість!

     



      Яке щире і тепле почуття поваги викликає це слово в серці кожної людини.

      З давніх давен ведеться у нас в Україні, що хліб у хаті – то багатство, сіль – то гостинність і щирість. Нашу Україну називають хлібним краєм, бо люди, що живуть тут, уміли і вміють обробляти землю і вирощувати на ній хороші врожаї. Для нашого народу Хліб – це основа життя і найдорожча святиня.
      «Хліб – годувальник, Хліб – батечко» кажуть у нас в Україні. Але були в нашій країні часи, коли шматок хліба коштував стільки, скільки саме життя… І завжди українці ділилися останнім шматком.
 Про все це  йшлося на святі «Хліб – усьому голова». Учасниками свята були наші читачі з «2-Б» НВК №73. Вчителька  - наш великий друг Анжела Валеріївна Маршалка.
 Діти читали вірші про хліб, розгадували загадки, розповідали народні прислів'я, приказки та повір'я, прослухали казку про  золоту зернину. Кожна дитина тримала в ручках справжню пшеницю. Розмірковували над тим  чи є легкий хліб?

«Хліб є гіркий прошений, солодкий зароблений, чорний позичений, білий дарований, солоний горьований, а легкого хліба нема»

Увінчав свято справжній смачний коровай, який всі з задоволенням з'їли.

Тож живіть, дорогі діти, так, щоб хліб ваш був завжди справедливий і чесний. Не топчіть хліба, не кидайте недоїдений, не гордуйте ним. Пам'ятайте: за хліб платять життям. А шматок, поділений навпіл робить людей друзями.

середа, 16 листопада 2016 р.

Над простым моим вопросом
Не потратишь много сил:
Папа парня с длинным носом
Из полена смастерил.
Кто тот папа? Кто парнишка?
Ты прочтешь об этом в книжке!
             



К 190-летию Карло Коллоди (Карло Лоренцини) в нашей библиотеке прошла викторина «Приключения Пиноккио».

         Он родился в городке Коллоди в 1826 году в 67 километрах от Флоренции. По настоянию родителей закончил духовную семинарию, но работать устроился в книжный магазин, а затем занялся журналистикой. Ему было 55 лет, когда он написал свою знаменитую теперь во всем мире сказку «Приключения Пиноккио. История деревянной куклы».  И слава настигла его! «История» переведена на 87 языков мира!

Слава, приняв облик шустрого деревянного человечка, помчалась вприпрыжку по разным странам и континентам. Пиноккио стал кумиром для многих и многих поколений мальчишек и девчонок. Над его проказами втихомолку посмеиваются и взрослые.

    За что же мы так любим этого длинноносого непоседу, лгунишку, задаваку и озорника?

   А, наверное, за то, что его деревянное сердечко оказалось на поверку во много раз человечнее, чем у иных положительных героев правильных книг.

    Да, Карло Коллоди написал неправильную, с точки зрения унылых всезнаек, книгу. Книгу, которая не спасет от синяков и ссадин, не упредит от ошибок и обид. Но зато эта необычная сказка научит весело преодолевать невзгоды и, не раздумывая, отвечать добром на добро.

    И за это огромное спасибо Карло Коллоди, Папе Карло…
           
        
            Дети  «4-А» класса 73-ей школы активно участвовали в викторине. Победила Завгородняя  Арина. II-е место – Ляшенко Настя, III-е – Тонконог Женя. Они получили призы от библиотеки - книги.

субота, 12 листопада 2016 р.




Навчання шаховій грі – це виховання здібності самостійно мислити
Чемпіон світу Емануїл Ласкер


 У бібліотеці  відбулося інтелект-турне "Таємниця королівської гри" для шахового гуртка «Школа чемпіонів»  


    Про історію шахової гри, знаменитих шахістів – чемпіонів та чемпіонок світу, та про якості в шахах, які треба мати, щоб перемагати йшлося на заході, що підготував і провів у бібліотеці старший відділ.
        Лейтмотивом всього заходу звучало, що в шахах, як і в будь-якій людській діяльності, можна добитись успіхів завдяки здібностям та наполегливості в досягненні мети.

пʼятниця, 11 листопада 2016 р.

Родом із пісні


    Квітне - веснує земля,
Рясом синіють поля.
     В небі, у ріках блакить.
       Як цю красу не любить!
                                                 М. Сингаївський


                   



    Рідко хто бачить, як по городу ходить дзвоник-квітка, ховається під дерево, потім знов визирає; рідко хто чує, як та квітка видзвонює до всіх тонко та лагідно. І, звичайно, далеко не кожному щастить слухати пісню річки, носити літо в своєму портфелику, а тихими вечорами перемовлятися з зорями…
    Український поет Микола Сингаївський умів вслухатися в музику трав, в пісню лісу, умів бачити, як бігає сміх, як ходить по хатах ранок, як сонце підморгує маленькому хлопчику… В його віршах живе казка – вигадлива й мудра, мальовнича, правдива і проста.
    Народився Микола Сингаївський в листопаді 1936 року в родині хлібороба на Поліщині. «Там на все життя я відчув смак житнього хліба і джерельної води».
  Навчаючись в Київському університеті, позаштатно працював в редакціях різних газет, по закінченні – в «Літературній газеті», журналі «Ранок». Упродовж багатьох років був головним редактором дитячого журналу «Піонерія».
    Друкуватися почав ще навчаючись в школі. Перша збірка «Жива криничка» побачила світ у 1858 році. Відтоді до читача прийшло понад 40 книжок. Половина з них – для дітей. І поезія, і проза. «Адже діти – наше дзеркало: і завжди хочеться бачити себе в ньому, в них – сонячних, чистих дзеркалах майбутнього».
   Удостоєний літературних премій О. Бойченка та Республіканської премії  ім. М. Островського. За твори останніх років – «Гілкою золотого каштана» та літературною премією ім. В. Юхимовича.
    Поезія Миколи Сингаївського – це суцільна пісня. Багато його творів, покладених на музику  знайшли дорогу до людського серця. Сама відома – «Чорнобривці».

    Святкували 80-ті роковини письменника літературним кругозором «Земле сонячна, земле хлібна» зі своїми читачами: «3-В» НВК №66

             Прилітають до нашого поля    
     Із далеких країв журавлі.
        Розквітають і щастя, і доля
        На моїй Українській землі!
                                                               М. Сингаївський

середа, 9 листопада 2016 р.

         


Яка у ній сила – і кличе, й сія,
Яка в ній мелодія лине
В натхненні хвилини! О мово моя,-
Душа голосна України!
                                               В. Сосюра.




       Щороку 9 листопада Україна відмічає чудове свято – День української писемності та мови. За православним календарем – це день вшанування пам'яті Преподобного Нестора-літописця.
       Світ, мов казка, і пізнаємо ми його за допомогою слова. Отже словесність – початок усіх наук. Вона – джерело, звідки починається струмок, який ширшає, набирає сили і розливається могутньою рікою. Адже слово до слова -  зложиться мова.
      Давніший з літописів, який дійшов до нас була «Повість врем'яних літ», написаний на початку ХII ст.
 Автором «Повістей»  був монах Києво-Печерського монастиря преподобний Нестор-літописець. Його ми по праву вважаємо батьком вітчизняної словесності. Саме «Повість времен'яних літ» - була і залишається найвидатнішою пам'яткою слов'янської культури.
Преподобний Нестор у 17 років прийшов в Києво-Печерську обитель послушником. Під час постригу в ченці був удостоєний сану ієродиякона. Головним його послухом у монастирі стала книжкова справа, якій він присвятив усе своє життя.
Українською православною церквою встановлено орден «Преподобного Нестора-літописця».
Так, із сивої давнини віків бере початок наша мова. Перетерпіла вона укази Петра Першого та Катерини Другої про заборону всього українського, найганебніший указ Олександра III у 1888 році, який забороняв вживати українську мову в офіційних установах і давати українські імена під час хрещення, видавати українські книжки та ін.
Основоположником української мови вважається Іван Котляревський, а засновником нової української літературної мови – Тарас Григорович Шевченко.
Ст. 10 Конституції України наголошує: «Державною мовою в Україні – є українська мова».
На цей раз бібліотека святкувала в НВК № 66 зі своїми читачами - учнями « 9-А», «6-А» та «6-Б» класів. Вчитель української мови – Романюк Настя Павлівна. Це була літературно-музична композиція «Велика. Щедра. Прекрасна»

         
              «Єдиний скарб у тебе - рідна мова,
              Заклятий для сусіднього хижацтва.
              Вона твого життя міцна основа,
              Певніша над усі скарби й багатства»
                                                               П. Куліш.